Батькам

Рекомендації психологів 

щодо поліпшення процесу адаптації:

1. Пояснити дитині, що означає «бути школярем» та для чого це потрібно. Розповідати про школу, про існуючі в ній правила, щоб дитина була обізнана і, відповідно, відчувала себе впевнено, не боялася і не сумнівалася у своїх здібностях.

2. Продумати режим дня і суворо його дотримуватися.

3. Навчити першокласника задавати вчителю питання (не боятися і т.д.).

4. Розвивати навички емоційного контролю, вміння підкорятися правилам.

5. Пояснити, що означає «акуратно», «старанно», формувати самооцінку.

6. Розвивати комунікабельні здібності.

7. Підтримувати бажання вчитися.

8. Вислуховувати уважно дитину, радити, як діяти в тій чи іншій ситуації.

9. Активно взаємодіяти з учителем і шкільним психологом.

Діти часто не розуміють власних потреб та почуттів, але у кожного з них є 5 найбільших потреб, які у кожної дитини виявляються в різній мірі. Знання цих потреб будуть корисні не лише батькам, а і вчителям. Деякі діти найбільше цінують час, який проводять з ними батьки, для інших важливіші подарунки чи допомога, а є діти які цінують обійми.

Батькам корисно знати про ці важливі потреби, щоб завжди мати тісний контакт з власними дітьми, а також вплив на них.

1. Слова підтримки. Дорослі рідко хвалять дітей, частіше помічають помилки ніж досягнення. Якщо для Вашої дитини найважливішою Вашою допомогою є слова підтримки – хваліть.

2. Час. Вам необхідно потрапити у світ вашої дитини. Постарайтеся, щоб його інтереси стали Вашими. Не жалкуйте для дитини часу. Грайте, навчайтеся, розмовляйте дивлячись в очі дитині, так, щоб дитина знала, що Ваш дорогоцінний час належить лише їй.

3. Подарунки. Не зловживайте подарунками. Вони можуть втратити вплив на Вашу дитину, а у дитини сформується неправильна система цінностей. Якщо Ви ретельно вибираєте подарунок, даруйте його зі словами «Цей подарунок я вибрав тому, що дуже люблю тебе». Навіть відмовляючись, щось подарувати можна виражати любов. Наприклад «Ні, ми не будемо купувати змію, я дуже сильно люблю тебе».

4. Допомога. Батьки повинні постійно допомагати своїм дітям, коли робите для дитини щось особливе, скажіть, що це ви робите тому, що дуже любите її.

5. Ласка. Кожній дитині необхідна ласка. Але є діти для яких ласка найцінніший вияв любові батьків.

Важливо знайти індивідуальний підхід для кожної дитини. Пам`ятайте всі діти різні та по своєму неповторні. Враховуйте вік дітей, темперамент, індивідуальні особливості. Знання таких простих, на перший погляд, п`яти потреб дітей, зможуть бути корисними батькам та вчителям у роботі по адаптації. 

Памятка об аутоагрессии родителям от психолога

 Аутоагрессия — активность, нацеленная (осознанно или неосознанно) на причинение себе вреда в физической и психической сферах. 

- проверять кожные покровы и если на них есть неестественные повреждения постараться выяснить причину их появления;
 - проверить, в каких пабликах состоит ребенок;
 - обратить внимание на круг общения;
 - занять свободное время ребенка спортивными или творческими секциями;
 - обязательно контролировать фото и видео в гаджетах;
 - развенчивать романтичные стереотипы о смерти;
 - говорить о манипулятивном характере «групп смерти».

    Отметим, что самым важным для каждого ребенка является внимание родителей и забота. Необходимо как можно чаще говорить с ребенком о его проблемах и переживаниях.

     В полиции опубликовали список названий предполагаемых "групп смерти" в соцсетях: "Киты плывут вверх", "Разбуди меня в 4.20", f57, f58, "Тихий дом", "Рина", "Няпока", "Море китов", "50 дней до моего...".

     Также настораживают такие хэштэги, как #домкитов, #морекитов, #млечныйпуть, #150звезд, #ff33, #d28, #хочувигру, #бегиилиумри и записи в аккаунте соцсетей цифр, начиная от 50 и менее, а также изображения китов, в особенности летающих бабочек и единорогов.

     Стоит также обратить внимание на использование в общении с друзьями фраз "разбуди меня в 4.20" и "я в игре".

     Наводите факты:

Рассказывая детям, что такое депрессия, стоит подчеркивать, что это болезнь, которая просто имеет определенные причины и симптомы, и которая лечится. Расскажите, как может меняться поведение человека в депрессии. Уверьте своих детей, что когда депрессия поражает взрослого человека, он становится усталым, грустным или раздражительным не по вине ребенка.

     Спросите, есть ли у ребенка какие-то вопросы, и отвечайте коротко, но честно. И не погружайтесь в объяснения процессов, происходящих в мозге, потому что это может сделать картину проблемы в представлении ребенка еще более серьезной и страшной.

     Учитывайте возраст и степень зрелости:

Подбирайте правильную лексику, потому что ребенка в возрасте 8-9 лет таким разговором можно напугать, заставить думать, что он в опасности. Подросток и сам может загуглить слово "депрессия", однако не всю терминологию ни он, ни вы не сможете понять. Предложите ребенку обратиться к Google вместе.

     Успокаивайте:

Ребенок должен иметь уверенность в том, что родители, даже если он находится в состоянии депрессии, все равно позаботятся о нём. Важно, чтобы дети чувствовали вашу любовь и тогда вы быстрее преодолеете депрессию.

Как мотивировать школьника к учебе

Заохочення та покарання дитини в сім'ї

Презентация "Поощрение и наказание детей в семье"  https://drive.google.com/drive/folders/0Bx6j83oh8FM4N05aWjdybk1aS3M

Как правильно наказывать ребенка - Совет от Все буде добре 

Как правильно наказывать 7-9 лет

Компьютер и здоровье ребёнка 

Положительные стороны работы с компьютером
• Получение дополнительной информации в сети Интернет. 

• Возможность общения на расстоянии. 

• Возможность подготовки учебных заданий с использованием ИКТ технологий. 

• Дистанционное обучение. 

• Возможность отдыха за занимательным для ребенка занятием.

Вредные факторы, действующие на человека за компьютером:

• сидячее положение в течение длительного времени;
• воздействие электромагнитного излучения монитора;
• утомление глаз, нагрузка на зрение;
• перегрузка суставов кистей;
• стресс при потере информации;
• Интернет – зависимость; 
• нагрузка на психику.

Правила работы с компьютером

• Необходимо строго дозировать время компьютерных занятий и следить за их содержанием. 
• Рациональная организация рабочего места.
• Регулярная влажная уборка и обеспечение оптимальных параметров микроклимата в помещениях, где эксплуатируется компьютерная техника.

Презентация "Садимся за уроки"

Для запису відповіді задачі

Поради батькам 

Вчимося робити уроки

      Весь день з'їдають уроки. Вони, немов хижаки, позбавляють малюків улюблених ігор, спілкування з друзями, прогулянок з близькими людь­ми. Поступово отруюючи дитяче життя, домашні завдання, врешті-решт, стають важкою повинністю, майже покаранням. А це вже небезпечно, адже від розпачу лише один крок до небажання вчитися.

     Звідси висновок: витрата учнем непомірне великої кількості часу на приготування уроків — сигнал неблагополуччя — явище ненормальне і неприпустиме.

     То як бути з часом?

     Які причини тривалого, невідступного, розпачливого і безпомічно­го сидіння за виконанням домашнього завдання?

     Спробую відповісти на ці запитання.

Чітке встановлення часу для занять 

     Посадити малюка за уроки... Хто з вас не знає, що часто це досить копіткий і тривалий процес. Тому з перших днів навчання дайте відчути маленькому школярику: яка б не була надворі погода, яка б цікава пере­дача не йшла по телебаченню, які б приємні гості не прийшли з візи­том — уроки мають бути зроблені і зроблені добре. 

     Тут дуже важливо виробити звичку до ретельності занять, тобто чітко встановити час для їх виконання і починати роботу завжди в один і той самий час. Малюк має твердо засвоїти: відступити від цього правила можна лише через якісь надзвичайні обставини. 

      Погодьтеся, якщо ми хочемо привчити дитину мити шию або чисти­ти зуби, щоранку день за днем невблаганно змушуватимемо її це робити доти, поки процедура не стане звичкою. Навряд чи ми відкладемо умивання на зручний для дитини час і, звичайно, завжди зуміємо напо­лягти на своєму. 

      Але куди зникає батьківська непохитність, коли справа стосується уроків? 

      Люблячі мами і тата найчастіше втрачають свою владу і підкоряють­ся синові чи доньці, бажання яких стають головними. Зателефонували — і можна півгодини побалакати з другом, показують цікаві мультфіль­ми — ще на трішечки відкладемо заняття, друзі кличуть на вулицю (гу­ляти ж потрібно!) — і батьки дозволяють перенести уроки «на потім». 

      Що ж виходить? Сумна картина. Малюк береться до роботи пізно, до того ж утомлений, сильно збуджений, розсіяний і у стані «цейтноту». Добре, якщо він встигне хоч як-небудь виконати уроки на завтра, щоб прийти в школу ледь підготовленим. 

      Хочете знати, до чого призводить подібне поводження з домашнім зав­данням? Будь ласка: виховує в школяра ставлення до уроків, як до справи другорядної, посередньої. То чи варто дивуватися, якщо незабаром у пер­шокласника виникнуть невдачі у такій «незначній» справі як навчання.

Повага до розумової праці 

     Безумовно, правильно роблять ті батьки, які з перших шкільних днів дають зрозуміти дітям: уроки за своєю важливістю знаходяться на одно­му рівні із найсерйознішими і найважчими дорослими заняттями, що потребують зосередженості. Не треба приховувати своєї поваги до розумової праці першокласника, а навпаки, намагайтеся всіляко демонст­рувати її. Повірте, дитина зуміє гідно оцінити це. 

     Якщо раніше у малюка не було справ, котрі дорослі не могли б перервати або зовсім скасувати за власним розсудом, то тепер він навчається; йому не можна заважати працювати, не можна турбувати без потреби, не можна шуміти. Тому телевізор вимкнений або його дивляться в іншій кімнаті, при­глушивши звук, ходять тихо, розмовляють неголосно. Будьте певні: навіть страшенний пустун і «непосида» стане менше вертіти головою, підхоплюва­тися і відволікатися, якщо переконається в повазі до його розумової праці. 

Сталість робочого місця

     Хтось може заявити: «Яка різниця, де учню готувати уроки? Аби було зручно сидіти і ніхто не чинив перешкод, ось і все». Виявляється, різниця є.

     Справа в тому, що у будь-якої людини (а в дитини тим більше), ви­робляється установка не тільки на певний час, але і на певне місце для роботи. Коли вона зміцнилася, буває достатньо сісти за звичний стіл, як виникає бажання швидше взятися до роботи. 

      Тому правильно роблять у тих сім'ях, де на початку навчання ку­пують не тільки необхідні шкільні речі, але й письмовий стіл із поли­цею для книжок. Якщо житлові умови цього не дозволяють, треба виділити дитині якесь постійне місце, щоб вона могла завжди тримати там книги і зошити, не перекладаючи їх туди-сюди залежно від потреб домашніх.

Як облаштувати робоче місце школяра

     Письмовий стіл краще поставити далі від батареї парового опален­ня, але не зовсім далеко від вікна. Не під кватиркою, але так, щоб її мож­на було час від часу тримати відчиненою. Адже свіже повітря необхідне для розумової праці.

     Дуже важливо правильно підібрати стіл і стілець. Якщо дитина суту­литься — затримується її інтелектуальний розвиток, тому що крово­носні судини передавлені і мозок недоодержує кисню. Крім того, суту­ла постава погіршує настрій, створює передумови до депресії. До того ж, згорблена людина просто некрасива. У Японії, наприклад, із сутули­ми навіть не вітаються, вважаючи їх нечемними.

     Намагайтеся, щоб світло від лампи падало на письмовий стіл зліва, тоді ручка не відкидатиме тіні.

     А за уроки садовити малюка треба не голодним, але щоб він і не переїв.

Включення в роботу

     Зізнайтеся чесно, чи із задоволенням ви займаєтеся важкою, необ­хідною, але не занадто захоплюючою справою? Звичайно, ні. І най­важчим виявляється початок — період включення у роботу. Змуси­ти себе взятися за неї, а потім виконувати з повною віддачею непро­сто навіть дорослому. Ми відтягуємо час, знаходимо якісь, нібито потрібні, справи, аби віддалити неминуче заняття, і тільки накопи­чуємо внутрішнє роздратування. А потім, уже взявшись до роботи, витрачаємо сили: не стільки на неї, скільки на подолання свого не­вдоволення. Проте, усім прекрасно відомо, поступово роздратуван­ня згасає. Ми втягуємося у справу і вона проходить без примушування, без насильства над собою, найчастіше навіть з цікавістю: нуд­не стає захоплюючим.

     Подібне відбувається і з дітьми. Початковий період роботи для них важкий і неприємний, а вольових ресурсів у малюків значно менше, ніж у дорослих.

     Тому включення в роботу — це та стадія виконання домашнього завдання, яка вимагає серйозної уваги батьків із перших місяців шкільно­го життя дитини.

      Подивіться, як ваші діти беруться за уроки, скільки часу проходить із моменту сідання за стіл до тієї хвилини, коли справді починається робо­та. Мабуть, хвилин п'ятнадцять, а буває і набагато більше.

     Чому? Дитина відволікається. Звичайно в маленького школяра існує кілька приводів для відволікання.

      Один із них, на перший погляд, діловий. Спочатку треба знайти по­трібний підручник чи зошит, потім заточити олівець. Раптом виявляєть­ся, що в ручці скінчилася паста, а лінійку залишив у класі. Потім з'ясо­вується, що завдання з математики забув, треба подзвонити товаришу. Час йде, а робота не почалася.

     Буває і так, що малюк зовсім не виявляє ніяких зовнішніх ознак діяльності, а просто сидить, дивлячись у підручник. Можливо, він міркує над розв'язанням важкої задачі? Швидше за все, просто не вклю­чився в роботу, або мріє про щось приємне, або байдуже дивиться в одну точку.

     Третій привід — гра. Навіть всівшись готувати уроки, малюк лег­ко може загратися, побачивши на столі олов'яного солдатика, який залишився з учорашнього дня, деталі конструктора, іграшкову ма­шинку.

     При цьому в гру малюк втягується непомітно для самого себе. Спо­чатку треба було відсунути солдатика, щоб він не заважав відкрити зо­шит. Солдатик упав. Хотів підняти його, але на очі потрапила машинка. Миттєво виникла думка: посадити солдатика в машинку. У результаті заняття скінчилися, почалася гра.

      У будь-якому із цих випадків процес включення в роботу перери­вається і щоразу доводиться починати наново. Якщо часті відключен­ня стають звичайною справою, готування уроків так і не виходить із початкової стадії і перетворюється в щоденні ненависні, але неминучі тортури.

     Чи можна позбавити маленького трудівника страждань? Звісно!

     Створіть звичку — «пусковий механізм», відпрацюйте незмінний порядок підготовки до виконання домашніх завдань. Перед заняттями приберіть зі столу все зайве і приготуйте тільки необхідне для роботи. Визначте постійне місце для кожного предмета. Домовтеся: усі до­поміжні речі, якими доведеться користуватися (лінійку, гумку, олівець та інші дрібниці) — класти праворуч від себе. Підручники і зошити — ліворуч. Те, що сьогодні вже не знадобиться, одразу вкладати в порт­фель, якщо це потрібно наступного дня в школі, або прибирати в чітко визначене місце: ящик столу, на поличку. І так щодня.

     Спробуйте. Правила прості, але вони обов'язково допоможуть швид­кому переключенню уваги дитини від інших занять - їжі, гри, читання — до навчальної діяльності.

Тривалість безупинної роботи

     Не поспішайте засмучуватися. Виявляється, тривалість безупинної роботи в цьому віці — дуже важлива обставина. Недарма шкільне на­вчання передбачає десять-п'ятнадцять хвилин перерви після кожних со­рока або сорока п'яти хвилин занять.

     Що ж відбувається, коли напруження більш тривале? Першокласник просто перестає засвоювати матеріал. А справа тут не в його бажаннях, а в його можливостях. Малюк дуже хотітиме виконати вимогу мами або тата, він може сумлінно сидіти і дивитися в книгу, намагаючись запам'ятати правило, і нічого не вивчити. Він може старанно переписувати вправу і робити при цьому усе більше помилок.

     Чому? У шести-семирічних дітей ще недостатньо сформована довіль­на пам'ять, здатність до тривалого зосередження і до розумової напруги. Малюку обов'язково потрібний відпочинок. І не просто перепочинок, а розминка з рухами. Причому в домашніх умовах втома звичайно настає швидше, ніж на уроці. Адже в класі види роботи постійно змінюються, відбувається взаємодія між вчителем і учнями, виникають динамічні паузи... Вдома ж дитина залишаєть­ся наодинці з книгою і зошитом. Отже, і перерви в домашній роботі треба робити частіше.      Тридцять хвилин зосередженості — п'ятнад­цять відпочинку.

     «Як бути з часом? Як його планувати?» — запитаєте ви. Здібна са­мостійна дитина готує уроки швидко. Проте і вона має трудитися в пер­шому класі мінімум півтори години, у другому — дві, а в третьому — три години вдома.

Можливості дитини

     Але, безумовно, потрібно враховувати можливості малюка, його особливості і ступінь труднощів завдання. В одних дітей вже через двад­цять хвилин роботи помітно збільшується кількість помилок, вони ста­ють неуважними. Це значить, що спочатку їм варто робити перерви частіше, через кожні двадцять хвилин, і потроху збільшувати безпе­рервність роботи, додаючи три-п'ять хвилин. В інших малюків висна­ження настає ще швидше, але не в усіх видах роботи однаково. Припус­тимо, нелегко дається читання, і вже після десяти-п'ятнадцяти хвилин можна побачити ознаки втоми: букви плутаються, слово ніяк не скла­дається, язик «заплітається»... Що стосується математики, праці, малю­вання, малюк може із задоволенням працювати і тридцять хвилин, зовсім не нервуючи і не дратуючись.

Що ж робити турботливій мамі в цьому випадку? Звичайно, по-різному дозувати час роботи. Читання припиняти раніше, ніж настане втома і буквар почне викликати негативне почуття. У малюванні зовсім не робити перерви, тому що там, де дитина відчуває задоволення, сто­млюється вона не скоро.

І ще кілька порад, як раціональніше розподілити час уроків. Якщо малюк швидко втомлюється, нехай починає зі складнішого; якщо ви­тривалий — із легкого. Вірші вчити в будь-якому випадку краще на­прикінці заняття. Бажано через годину-півтори прочитати вивчене напам'ять або навіть переписати від руки, щоб розвивалася моторна пам'ять.

Якщо не розв'язується задачка, не засмучуйтеся: нерозв'язане най­краще розвиває мислення. Груба помилка — робити щось за дитину. Міркуванням, малюнком, схемою, маніпуляціями з предметами спро­буйте наштовхнути її на правильну думку, підведіть до правильної відповіді.

Підтримуйте свого малюка, не забувайте про його можливості. Май­те на увазі, що дитина майже завжди хоче виконати ваші вимоги! Її відмо­ва, негативна реакція, як правило, викликана неможливістю їх виконання.

Темп діяльності

Ще одну дуже важливу річ необхідно враховувати батькам при вико­нанні їхньою дитиною домашнього завдання: темп діяльності.

Ви, звичайно, помічали: ті самі операції за умови однакового рівня підготовки різні діти роблять з різною швидкістю. Що робити мамі, якщо син повільно пише, повільно відкриває зошит і закриває книжку, якщо в нього значні проміжки між окремими діями? Звичайно до­машні виснажують бідолаху даремно: чим більше підганяють, тим сильніше він нервується; частіше помиляється, знову і знову пере­робляє вправи. Втома стрімко накопичується, а швидкість роботи неухильно сповільнюється.

Вихід простий: треба терміново вчити малюка свідомо контролюва­ти темп своєї діяльності. Починати найкраще з таких завдань, які він сам може оцінити, де кінцевий результат очевидний, наприклад, із письма, малювання або праці. Головне, щоб робота поділялася на частини, тоді кожний етап піддається критичному аналізу. Під час письма на початку навчального року зручно контролювати рядок, далі фразу або абзац. У малюванні — зображення окремих предметів або початковий начерк, ескіз, штрихування.

Але перш ніж задати малюку потрібний темп, неодмінно точно ви­значте його можливості. Інакше можна поставити нездійсненне завдан­ня і отримати зворотний результат.

Замість досягнення успіху малюк втратить віру в себе, його дії ста­нуть хаотичними, нецілеспрямованими.

Давайте проаналізуємо повсякденне заняття першокласника. Дити­на сіла писати палички. Робить вона це повільно, але зовсім не тому, що лінується. Вона просто боїться помилитися, тому всю увагу звертає на правильність роботи й керувати швидкістю не може. Справді, завдання перед малюком поставлене важке:

• потрібно дотримуватися відстані між паличками, їх однакового, заданого зразком розміру;

• потрібно не випускати з поля зору орієнтири — горизонтальні і вертикальні лінії зошита;

• потрібно «малювати» палички не сильно, якщо надавити — папір рветься, але і не слабко — зовсім нічого не видно.

Бачите, скільки різних цілей, скільки усього доводиться контролюва­ти дитині. А дії до автоматизму ще не доведені. Як же вчинити мамі, яка сидить поруч і прекрасно розуміє, що за такої швидкості на писання паличок піде весь час, відведений на уроки? Треба навчати дитину кон­тролювати свої дії в часі.

Правила безопасности в сети Интернет

10 правил безопасной работы в Интернете для детей
Прежде чем позволять своим детям выходить в Интернет без вашего контроля, составьте вместе с ними правила, которых они должны будут придерживаться.

Если вы не знаете с чего начать, то ознакомитесь с приведенными ниже советами, которые помогут вам научить детей принципам безопасной работы в Интернете.

1. Убедите своих детей делиться с вами впечатлениями от работы в Интернете. Путешествуйте в Интернете вместе с детьми.
2. Научите детей доверять интуиции. Если что-нибудь в Интернете будет вызывать у них психологический дискомфорт, пусть дети рассказывают вам об этом.
3. Если ваши дети общаются в чатах, пользуются программой мгновенной передачи сообщений, играют в сетевые игры или занимаются в Интернете чем-то другим, что требует указание идентификационного имени пользователя, помогайте им выбрать это имя и убедитесь в том, что оно не содержит личной информации.
4. Запретить своим детям сообщать другим пользователям Интернет адрес, номер телефона и другую личную информацию, в том числе номер школы и любимые места для игр.
5. Объясните детям, что нравственные принципы в Интернете и реальной жизни одинаковы.
6. Научите детей уважать других пользователей Интернета. Разъясните детям, что при переходе в виртуальный мир нормы поведения нисколько не изменяются.
7. Добейтесь от детей уважения к собственности других пользователей Интернета. Расскажите детям, что незаконное копирования продуктов труда других людей, в том числе музыки, видеоигр и других программ, почти не отличается от воровства в магазине.
8. Убедите детей в том, что они не должны встречаться с интернет-друзьями лично. Скажите, что интернет-друзья могут на самом деле быть не теми, за кого они себя выдают.
9. Объясните детям, что верить всему, что они видят или читают в Интернете, нельзя. Скажите им, что при наличии сомнений в правдивости какой-то информации им следует обратиться за советом к вам.
10. Контролируйте действия своих детей в Интернете с помощью специализированного программного обеспечения. Средства родительского контроля помогают блокировать вредные материалы, следить за тем, какие веб-узлы посещаются ваши дети, и знавать, что они там делают.